Симфонічний оркестр

Симфонічний оркестр-великий колектив музикантів для виконання академічної музики переважно західноєвропейської традиції. Склався (кількість учасників, склад інструментів) в епоху ранньої віденської класики у зв'язку з появою нового великого жанру — класичної симфонії (звідси специфічна назва). Пізніше "симфонічної" стала називатися взагалі всяка музика для даного інструментального складу — в тому числі і створена композиторами світових національних шкіл.
Симфонічний оркестр складається з інструментів, історія яких нерозривно пов'язана з історією музики Західної Європи. Музика, яка пишеться в розрахунку на симфонічний оркестр (також звана «симфонічної»), як правило, бере до уваги стиль (жанрову специфіку, музичну мову, аж до обмежень, що накладаються конструктивними особливостями даного інструменту), що склався в рамках європейської музичної культури.
Основу симфонічного оркестру складають чотири групи інструментів: струнні смичкові, дерев'яні та мідні духові, ударні[2]. У ряді випадків до складу оркестру включаються і інші інструменти (перш за все, арфа, а також фортепіано, орган, челеста, клавесин).
Оркестр повної величини, необхідний деякими масштабними творами XIX і XX століть, може включати в себе до 110 музикантів. Оркестри малого складу можуть складатися з не більше ніж п'ятдесяти виконавців: такі колективи або працюють в малих містах, де існування повномасштабного оркестру економічно недоцільно, — або спеціалізуються на виконанні більш ранньої музики, розрахованої на невеликі Склади, і творів, призначених композиторами для більш камерного музикування, і можуть називатися камерними оркестрами. Іноді для позначення розмірів оркестру використовується кількість представлених в ньому інструментів кожного сімейства дерев'яних духових: оркестр, в якому грають два флейтиста, два гобоїста і т.д., називають парним, оркестр з трьома флейтистами і т. д. — потрійним.