Шановні друзі, колеги, прийміть найкращі привітання до дня 1 травня!
Гарного всім настрою і веселих розваг!
Історія:
Походження Дня солідарності трудящих нерозривно пов'язане з боротьбою за коротший робочий день, яка почалася практично з появою фабричної системи виробництва в США.
Хоча головною причиною перших страйків у країні була мізерна заробітна плата, вимогами робітників були також питання коротшого робочого дня та право на створення робітничих організацій. Згодом, в умовах сталого зростання тривалості робочого дня (іноді досягала 15-20 год. на день), вимога його скорочення стала визначальною.
Страйки 1877 року, в яких брали участь десятки тисяч залізничників і металургів були придушені владою. Проте вже на початку 1880-х років вони розгорнулися з новою силою, при цьому мали здебільшого мирний характер.
1886 року кількість робітників, що безпосередньо брали участь у боротьбі за 8-годинний робочий день, досягла 500 тисяч. Центром руху за скорочення робочого дня був Чикаго. 1 травня того року до протестів трудівників Чикаго приєдналися робітники Нью-Йорка, Балтимора, Вашингтона, Мілуокі, Цинциннаті, Пітсбурга, Детройта тощо. Проте демонстрацію зірвали працедавці та представники влади, які сподівалися приглушити робітничий рух, знищивши його лідерів. Цей день став апогеєм боротьби за 8-годинний робочий день.
4 травня відбулася демонстрація на площі Хеймаркет як протест проти поліцейської розправи над мітингарями 3 травня, коли загинули 6 робітників, багатьох поранили. Демонстрація була мирною і вже добігала свого завершення, коли невідомі кинули бомбу в лави поліціянтів. Загинуло 7, постраждали ще до 50 поліцаїв. Поліція почала стріляти, загинули 4 страйкарів. Вона заарештувала анархістів — робітничих лідерів Чикаго. Вісьмох звинуватили у причетності до вибуху й засудили до страти на шибениці. Пізніше трьом із них замінили смертний вирок на 15 років каторги, інших стратили 11 листопада 1887.
1888 — з’їзд Американської федерації праці у Сент-Луїсі оголосив 1 травня Днем загальнонаціональної боротьби за права робітників.
14 липня 1889 — на II (Паризькому) конгресі II Інтернаціоналу після доповіді американських делегатів про робітничий рух у США було ухвалене рішення про організацію «інтернаціональної демонстрації, коли у всіх країнах і містах в один визначений день маси трудівників вийдуть на вулиці з вимогою офіційного скорочення робочого дня до 8 годин». Днем для проведення демонстрації було обрано 1 травня (в пам'ять про травневі події 1886 року в Чикаґо).
1890 — Міжнародний день солідарності трудящих уперше відзначили в багатьох країнах світу (зокрема, в Галичині) — масовими мітингами, демонстраціями та страйками. У Відні, Празі, Кракові, Львові, Будапешті та багатьох інших містах Європи й Америки першотравневі заходи пройшло спокійно, у Парижі, Мілані, Турині дійшло до сутичок з поліцією та сотень заарештованих, а у Барселоні від жандармського обстрілу робітничої маніфестації загинуло кільканадцять осіб.
З середини 1890-х років на травневих демонстраціях почали проголошуватися вимоги покращення життєвих умов, заклики до міжнародної солідарності й боротьби проти мілітаризму та війни.
В радянських умовах першотравневі демонстрації набули офіціозно-політичного характеру — на відміну від західних країн, де вони перетворилися в карнавальні дійства.