Вокально-хорова композиція (SF-Maestro))) → Волинський народний хор

Текст пісні

Ой побреду, побреду
По коліна в лободу.
Чи я в тебе наймичка,
Що я боса хожу?

Як я в тебе наймичка,
То ти мені заплати.
Як я в тебе хазяюшка,
Черевички купи.

Купи мені черевички
За цілого п'ятака,
Щоб я зранку до вечора
Вибивала гопака.

Ти не піп, ти не дяк,
Не цілюй мене так,
Нехай мене поцілує
Запорізький козак.

Запорізькі козаки,
Вони добрі люди,
Обернеться, поцілує
Злипаються губи.

Очерет, осока,
Чорні брови в козака.
На те мати родила,
Щоб дівчина любила.

Очерет, осочина,
В тебе жінка позичена.
Брешете, вражі люди,
Оженюся - жінка буде!

Ой лопнув обруч коло барила,
Дівчина козака та й обдурила.

Приспів:
Ой думалося,
Передумалося,
Одур голову бере,
Що далеко він живе.

Ой чия ж то хата незаметеная,
Ой чия ж то дівчина незаплетеная?

Приспів.

Ой чия ж то хата незарубленая,
Ой чия ж то дівчина незарученая?

Приспів.

Ой лопнув обруч коло діжечки,
Дівчата мої, сироїжечки.

Приспів.


Кину кужіль на полицю, |
Сама піду на вулицю. | (2)

Нехай миші кужіль трублять, |
Нехай мене хлопці люблять. | (2)

На городі сіно гребла, |
Черевички загубила. | (2)

Черевички загубила, |
Собі хлопців наманила. | (2)

Я нікого не любила, |
Тільки Петра та Дaнила. | (2)

Грицька, Стецька та Степана, |
Вийшла заміж за Івана. | (2)

Полюбила гультяя, |
Така доля моя! | (2)

Я думала - кучерявий, |
В його чуба нема! | (2)

Так, так, моя доню, |
І я так робила – | (2)

Свого мужа шанувала, |
А хлопців любила. | (2)

Полюбила панича, |
Петра Павловича |(2)

І не знаю, що робити, |
Чи покинуть, чи любити. | (2)

Покинути жаль, жаль, |
Бо карії очі, | (2)

А любити не буду, |
Бо ми ся не хоче. | (2)

Дівчино Моя Переяславко
Дай мені вечеряти Моя Ластівко

Я ж не топила я ж не варила
Пішла по Воду Відра побила
Я ж не побила постановила
Згори покотились тай самі побились

Дівчино Моя Переяславко
Поцілуй же мене Моя Ластівко

Дак що ж дак що ж дак поцілую
Да у тую Губоньку да Золотую
Да у той Усочок як Колосочок
Да у тії Брівоньки Чорні як Шнурочок
Да й у той Видочок Повен як Гірочок


Ой, був, та нема, та поїхав до млина.
Бідна моя головонько, сама спати лягла! | (2)

І вчора не був, і сьогодні не був,
Десь ти мене, серденько, та навіки забув. | (2)

Ой, я не забув та розсердився був,
То за тії пироги, що поїли вороги. | (2)

Ой, я не забув, та чобіт не здобув,
А в батькових не дойшов, бо немає підошов. | (2)

Ой, де ж ти була моя, не чужая?
За валом брала льон, таки не гуляла. | (2)

Ой, де ж ти була, забарилася?
На дирявім мосту провалилася. | (2)

Ой, хто ж завалив? — Та козак Северин. —
Ой, хто ж рятував? — Запорожець Іван. | (2)

Ой, чи він, чи не він, не ходи мимо двір,
Мимо мої ворота, та не суши живота. | (2)

Таки буду ходить, таки буду любить:
Або тобі, або мені та на світі не жить! | (2)

Ой, ти, дівчино, ти ж моя мати,
Дай мені вечеряти хоч серед хати! | (2)

Я ж не топила, я ж не варила,
Пішла по воду — відра побила. | (2)

Відра побила, піч розвалила.
Дівчино, серденько, що ж ти наробила? | (2)

Бо на ринку була і горілку пила;
І розсади накупила, увесь город засадила. | (2)

І розсада моя прийнялася була,
Хорошая дівчина понялася була. | (2)

І капуста моя, і качаннячко —
Вірнеє з козаком жениханнячко. | (2)

Дівчино моя переяславко,
Дай мені вечеряти, моя ластівко! | (2)

Я ж не топила, я ж не варила,
Пішла по воду, відра побила. | (2)

Я ж побила, постановила,
Із гори скотились та й самі побились. | (2)

Дівчино моя переяславко,
Поцілуй же мене, моя ластівко! | (2)

Так що ж, так ну ж, так поцілую
Та у тую губоньку да золотую. | (2)

Та в той уьочок, як колосочок,
Та у тії брівоньки, чорні, як шнурочок,
Та у той видочок, повен, як гірочок.


Ой у лузі та ще й при березі червона калина,
Породила молода дівчина хорошого сина.

Породила та ще й положила в зеленій діброві,
Дала йому тонкий стан козацький, дала чорні брови,

Дала йому тонкий стан козацький, ще й чорнії брови,
Та не дала тому козакові ні щастя, ні долі.

– Та було б тобі, моя рідна мати, тих брів не давати,
Було ж тобі, моя рідна мати, щастя й долю дати.

– Розвивайся а ти, сухий дубе, завтра мороз буде,
Ой збирайся, молодий козаче, завтра похід буде.

– Я морозу та й не боюся, зараз розів’юся,
Я походу та й не боюся, зараз уберуся.

– Ой ви, галки, ой ви, сизокрилі, підніміться вгору,
Ой ви, хлопці, славні запорожці, верніться додому.

– Ой раді б ми ще вище підняться, туман улягає,
Ой раді б ми додому вернуться, гетьман не пускає.

Ой не так гетьман, не так гетьман, як гетьманська мати,
Хоче нами, козаками, турка звоювати.

Вона нами, козаками, турка не звоює,
Тільки нашим білим тілом орлів нагодує.

Од Києва до Лубен насіяла конопель.

Приспів:
Дам лиха закаблукам,
Закаблукам лиха дам.
Достанеться й передам!

Од Ніжина до Прилуки та й побила закаблуки.
Приспів.
Од Полтави до Хорола черевички попорола.
Приспів.
А мій батько-чоботар черевички полатав.
Приспів.
Запряжу я козу в віз та поїду по рогіз.
Приспів.
Запряжу я півня в сани та й поїду до Оксани.
Приспів.
Запряжу я барана – куди люди, туди й я.
Приспів.